Іван Франко
Український поет, письменник, лікар та активіст був політичним радикалом. Народився в 1956 році, Франко був засновником соціалістичного руху в Україні і написав кілька детективних романів і улюблених віршів українською мовою.
Він має великий вплив на сучасну Україну не лише завдяки своїм цінним перекладам всесвітньо відомих творів Шекспіра, Данте та Віктора Гюго, але й завдяки активному політичному внеску та вмінню чітко і зрозуміло викладати свої ідеї.
Доктор Гук ділиться своїми думками про вплив Івана Франка.
3 особливо душевним піднесенням я згадую велетня української літератури Івана Франка. Може, ще й через те, що я, як і Іван Якович, також прийняв рішення іхати у Відень-столицю Австрії (колишню імперську). Лише одна різниця – я зміг закінчити медстудії та іхав у Відень уже лікарем, а Франко студентом тікав від польської поліції зі Львова, яка хотіла арештувати його за політичні переконання. Франко їхав у Bідень, щоб закінчити останні два семестри ґерманістики вже у Віденському університеті.
У Відні пані Марія Граш-Наконечна розповіла мені про своє знайомство з Іваном Франком, коли була ще молодою студенткою факультету ґерманістики.
Від неї я отримав у подарунок неоціненний скарб — оригінальне видання збірки “Зів’яле листя” (Львів, 1900 р.). Ця збірка супроводжує мене всі роки у віденському космосі. Кожна людина, котра живе і творить у “city of the century” (так називають Відень англомовні журналісти), зрозуміє мій захват Іваном Франком і вдячність віденцям за пам’ять про нього.
Як Франко приїхав до Відня
На Північному вокзалі зранку зауважили незнайомця — середнього зросту чоловіка у чорному елегантному плащі, при капелюсі й краватці, з великими валізами в руках. До Відня приїхав Іван Франко.
Основною метою його приїзду до Відня був університет – один з найпотужніших наукових центрів Європи. Позаяк зі Львівського університету, який тепер названо на честь Івана Франка, студента Івана Франка вигнали, і всі дороги наукової кар’єри там йому були перекриті. Через “соціалістичний процес” австрійської бюрократії Франкові не дали закінчити університет.
Уже після приїзду до Віденського університету узгодили тему його докторської дисертації — “Варлаам і Йоасаф”. Франко бачив у доктораті щей інші перспективи: “Докторат був важливий для мене хоч тим, що він дає права політичні”.
Начитавшись різних книжок, на одному з іспитів Франко згадав про так звану “золоту та срібну латину”. А це було якраз темою докторської дисертації професора, що приймав іспит. Той, звичайно, почав його випитувати. Франко згадував потім: “Було соромно, але якось викрутився. Вступив”.
У травні 1893 року був призначений захист дисертації. Франко пише до своєї дружини: “Не хотів я писати тобі, поки не скінчую своєї роботи, та отсе, Богу дякувати, скінчив і віддаю нині. Відбулося. Захистив. Блискуче”.
Після свого докторату Франко ще не раз бував у Відні: у 1895, 1896, 1898, 1900, 1902 роках. Востаннє Франко побував у Відні навесні 1909 року проїздом до курортного містечка Ловрань на побережжі Адріатичного моря. Хворий письменник намагався вилікуватись від невиліковного на той час паралічу рук. Тим же шляхом, знесилений хворобою, у супроводі спішно викликаного зі Львова сина Андрія, повертався він додому – через Відень.
У 1997 році Ігор Гук разом з Ярославом Яцківим, Юліаною Бестерс-Дільгер та міністром науки і освіти д-ром Е. Бусеком домігся відкриття факультету україністики у Віденському університеті. Багато відомих українських письменників були гостями факультету україністики Віденського університету, зокрема С. Жадан, О. Забужко та Ю. Андрухович.